Всеосяжна діагностика антифосфоліпідного синдрому в Запоріжжі можлива лише в лабораторії «Медлайф-Біо»
1 Антифосфоліпідний синдром (АФС)? аутоімунне захворювання, для якого характерна закупорка судин тромбами. Тромби можуть утворюватися в судинах будь-якого калібру та локалізації – звідси і різноманітність клінічних проявів.
Закупорка тромбом артерії може спричинити гангрену кінцівок, інсульт, інфаркти внутрішніх органів, у тому числі інфаркт міокарда.
Венозні тромби можуть утворюватися у венах кінцівок та внутрішніх органів, у тому числі печінки, надниркових залоз, а у разі відриву – «подорожують» судинами і можуть викликати тромбоемболію легеневої артерії.
Тромби в судинах плаценти стають причиною звичного невиношування вагітності, до якого відносять незрозумілу смерть плода після 10-го тижня вагітності, одні або передчасні пологи, три або більше незрозумілих спонтанних аборту на термін до 10 тижнів вагітності. Проявом захворювання може бути також незрозуміла виражена затримка зростання плода.
Різні неврологічні, шкірні, гематологічні та інші порушення належать до додаткових ознак.
У пацієнтів з АФС причиною утворення тромбів є аутоантитіла (імуноглобуліни, здатні реагувати з власними нормальними тканинами) проти внутрішнього вистилання кровоносних судин – клітин ендотелію. У здорових судинах ендотелій підтримує кров у рідкому стані. Ушкодження мембран ендотеліальних клітин антитілами запускає механізми тромбоутворення.
Мембрани всіх клітин організму та ендотеліальних, у тому числі, утворені молекулами фосфоліпідів. Тому основним лабораторним маркером АФС є антитіла до фосфоліпідів: насамперед, вовчаковий антикоагулянт і антитіла до кардіоліпіну.
Крім того, на фосфоліпідах мембран ендотеліальних клітин осаджуються білки плазми, які також можуть ставати мішенями для аутоантитіл. Серед таких білків доведено роль плазмового білка з протизгортаючими властивостями – бета-2-глікопротеїну-І.
Приблизно у половині випадків захворювання розвивається без видимої причини (первинний АФС). У другої половини пацієнтів АФС приєднується як ускладнення системних ревматичних та інших аутоімунних захворювань, після гострих та хронічних вірусних, бактеріальних та паразитарних інфекцій, або на фоні прийому деяких медикаментів. Найчастіше вторинний АФС розвивається у пацієнтів із системним червоним вовчаком (ВКВ), яким також показано визначення антитіл до фосфоліпідів при постановці діагнозу ВКВ, при плануванні вагітності, перед хірургічними операціями, перед призначенням естроген-замісної терапії, при появі неврологічних симптомів. ускладнень. Для того, щоб поставити діагноз «АФС» необхідно, щоб у пацієнта з артеріальним або венозним тромбозом, або зі звичним невиношуванням вагітності в крові були виявлені вовчаковий антикоагулянт та/або антитіла до кардіоліпіну та/або антитіла до бета-2-глікопротеїну-І.
Тому АФС – це лабораторний діагноз.
Зазначені три тести слід призначати одночасно для зменшення частоти як хибно-позитивних, так і хибно-негативних результатів. Незважаючи на часте збіг позитивних результатів визначення вовчакового антикоагулянту, антитіл до кардіоліпіну та бета-2-глікопротеїну-І, прямої залежності між виявленням цих аутоантитіл у крові хворих на АФС не існує. Генетичні особливості імунної відповіді пацієнта та різноманітність впливів факторів навколишнього середовища, що запускають АФС, визначають особливості вироблення аутоантитіл у конкретного пацієнта. У одного хворого можуть виявлятися тільки вовчаковий антикоагулянт, у другого - тільки антитіла до кардіоліпіну, у третього - тільки до бета-2-глікопротеїну-І, а у четвертого - відразу визначаються антитіла до двох і більше мішеней. Відповідно, для збільшення шансів діагностувати АФС одночасно призначаються всі три тести на антитіла до фосфоліпідів. Крім того, паралельне виконання трьох тестів допомагає інтерпретувати їх результати (наприклад, якщо один із тестів дав прикордонні результати). Чим більше різновидів аутоантитіл до фосфоліпідів виявлено у пацієнта, чим вища їхня концентрація – тим важче протікає захворювання, тим гірший прогноз, тим вищий ризик рецидиву.
Проміжок часу між клінічним проявом захворювання та призначенням тестів (вовчаковий антикоагулянт + антитіла до кардіоліпіну + антитіла до бета-2-глікопротеїну-І) повинен становити не менше 12 тижнів. Це рекомендація міжнародного консенсусу щодо АФС (S. Miyakis et al., 2006). Справа в тому, що виникнення тромбозу судин супроводжується споживанням великих кількостей аутоантитіл, які зв'язуються з судинною стінкою – при цьому в крові їхня концентрація падає, і результат тестування може виявитися негативним. Якщо у пацієнта дійсно має місце АФС, антитіла виробляться знову, але для цього потрібен час.
У разі позитивного результату хоча одного тесту ставиться діагноз «Вірогідний АФС». Щоб поставити діагноз «Достовірний АФС», щонайменше через 12 тижнів після першого обстеження необхідно повторно виконати комплекс із цих трьох тестів, хоча б один із яких має виявитися позитивним (S. Miyakis et al., 2006). Термін 12 тижнів необхідний для повного оновлення аутоантитіл, що циркулюють. При АФС фосфоліпіди нікуди не зникають із організму, і якщо імунопатологічні механізми працюють, концентрація антитіл до фосфоліпідів буде стабільно високою. Навпаки, у випадках гострих інфекцій, або прийому певних лікарських засобів підвищення рівня антитіл до фосфоліпідів буває транзиторним, і вони не виявляються при повторному тестуванні.
Дотримання цих вимог необхідно для того, щоб з одного боку не «пропустити» захворювання, а з іншого - уникнути гіпердіагностики та необґрунтованого лікування. Варіант АФС, при якому у пацієнта з характерними симптомами в крові виявляються перелічені різновиди антитіл (позитивним може бути один тест або одразу три), називається серопозитивним АФС.
Вовчаковий антикоагулянт
Ще на початку 50-х років ХХ-го століття було виявлено, що в крові пацієнтів з ВКВ присутній якийсь фактор, що подовжує час згортання крові при лабораторній оцінці стану системи згортання, тому даний фактор отримав назву «Вовчаковий антикоагулянт». Пізніше з'ясувалося, що присутність вовчакового антикоагулянту, в першу чергу, асоційована з іншим аутоімунним захворюванням - АФС, а в організмі людини наявність вовчакового антикоагулянту проявляється аж ніяк не ризиком кровотеч, а тромбозами. Однак термін «вовчаковий антикоагулянт» був запроваджений трьома десятиліттями раніше терміна «АФС», тому словосполучення «вовчаковий антикоагулянт» у світлі сучасних знань звучить парадоксально. Під терміном «вовчаковий антикоагулянт» сьогодні маються на увазі імуноглобуліни класу G проти фосфоліпідів.
Щоб виявити присутність вовчакового антикоагулянту необхідно виконати комплекс тестів. На першому етапі потрібно двома різними методами показати, що згортання крові в пробірці, яке запускається додаванням фосфоліпідів, подовжено (оскільки антитіла до фосфоліпідів не дозволяють їм активувати згортання). Зазвичай для цього використовуються тест з отрутою гадюки Рассела та АЧТБ. Якщо ж на другому етапі після додавання надлишку фосфоліпідів (який антитіла вже не в змозі нейтралізувати) згортання крові нормалізується, це буде доказом присутності в крові пацієнта вовчакового антикоагулянту.
Ці тести в лабораторії "Медлайф-Біо" виконуються на автоматичному коагулометрі "СА-1500", виробництва "Sysmex Сorporation", Японія.
Рекомендована кратність визначення вовчакового антикоагулянту при АФС становить 1 раз на 3-6 місяців.
Принцип визначення решти різновидів антитіл до фосфоліпідів та білків при АФС у лабораторії «Медлайф-Біо» – імуноферментний аналіз (на чому наполягають автори останнього міжнародного консенсусу з діагностики АФС). Тест-системи виробництва німецької компанії «Orgentec», що використовуються, калібровані за міжнародним референс-стандартом. Коефіцієнт варіації, яким оцінюється ступінь неточності вимірювання, при використанні тест-систем Orgentec не перевищує 9%, при тому, що гранично допустимий коефіцієнт варіації для імуноферментного аналізу становить 20%.
Аналізатор: автоматичний аналізатор для діагностики автоімунних захворювань «Alegria», виробництва «Orgentec», Німеччина (вперше в Україні з'явився в нашій лабораторії). Це аналізатор закритого типу, який використовує лише реагенти, розроблені фірмою «Orgentec», що відповідають останнім вимогам контролю якості. У 2005 році компанія Orgentec була удостоєна срібної премії Medical Design Excellence Award (MDEA) за розвиток нової інноваційної діагностичної системи Alegria.
Антитіла до кардіоліпіну (IgM та IgG)
Виявлення антитіл до кардіоліпіну обох класів (IgM та IgG) включено до діагностичних критеріїв АФС. Обидва класи антитіл мають самостійне діагностичне та прогностичне значення, а при одночасному призначенні доповнюють одне одного.
Рекомендована кратність визначення IgG/IgM АКЛ при АФС становить 1 раз на 3-6 місяців.
Антитіла до бета-2-глікопротеїну-І (скринінг: IgM+IgG+IgA)
Виявлення антитіл до бета-2-глікопротеїну-І входить до діагностичних критеріїв АФС. Приблизно у 11% пацієнтів з АФС у сироватці виявляються лише антитіла до α2-ГП-I. На відміну від інших різновидів антитіл до фосфоліпідів, антитіла до β2-ГП-I специфічні саме для АФС аутоімунної, але не інфекційної природи. Рекомендована кратність визначення антитіл до α2-ГП-I при АФС становить 1 раз на 3-6 місяців.

Якщо тести на вовчаковий антикоагулянт, антитіла до кардіоліпіну та антитіла до бета-2-глікопротеїну-І дали негативні результати, а у Вашого лікаря зберігаються обґрунтовані підозри на наявність АФС, в лабораторії «Медлайф-Біо» можливе визначення аутоантител мішеням: анексину V, протромбіну, та комплексу різних типів фосфоліпідів. Якщо хоча б один тест виявиться позитивним, дослідження потрібно буде повторити (мінімум через 12 тижнів) щоб підтвердити присутність аутоантитіл у крові. У цьому випадку діагноз може бути сформульований як "серонегативний АФС" або "пре-АФС". Антитіла до фосфоліпідів (IgM та IgG)
Використовувана тест-система «антитіла до фосфоліпідів» дозволяє виявити і кількісно оцінити присутність антитіл відразу до кількох різновидів негативно заряджених фосфоліпідів, таким як кардіоліпін, фосфатидилінозитол, фосфатидилсерін, фосфатидна кислота, а також ?2-ГП-I. Тим самим шанси виявити захворювання підвищуються.
Антитіла до протромбіну (IgM та IgG)
Мішенню для антитіл при АФС можуть бути окремі білки, що регулюють згортання крові, у тому числі протромбін.
Наявність аутоантитіл до протромбіну є однією з основних причин тромбозу у пацієнтів із ВКВ та АФС.
Антитіла до анексину V (IgM та IgG)
Анексин V – потужний антикоагулянт. Анексин V покриває фосфоліпіди клітинних мембран за типом килима, надаючи місцевий протизгортаючий ефект. Аннексин V представлений у багатьох тканинах, головним чином на ендотеліальних клітинах та плаценті. Під час фізіологічної вагітності за рахунок тривалого розташування анексину V на поверхні плаценти не відбувається тромбоутворення.
Антитіла нейтралізують дію анексину V, що може призводити до гіперкоагуляції з розвитком тромбозів артерій плаценти та переривання вагітності.
За сумнівного результату тесту рекомендується повторити дослідження через 10-14 днів.

v Наявність IgM-ревматоїдного фактора у високій концентрації призводять до завищення титру IgM до кардіоліпіну та антитіл до бета-2-глікопротеїну-І, що може дати хибно-позитивний результат тесту. Тому ми рекомендуємо для уникнення можливих помилок при інтерпретації результатів вже на першому етапі обстеження визначити наявність IgM-ревматоїдного фактора.